18 жовтня 2018 4:02
На головну Контакт Про академію Новини Аналітичні матеріали Події академії Семінари, конференції Інформаційні ресурси Форум
Аналітичні матеріали
The Economist: Закляті друзі
11.05.2018

Дракони спритні, колючі й хитрі. Коли їх розлютити, вони дихають вогнем. Слони ж масивні, незграбні й недовірливі. Вони ніколи не забувають образ, а роздратовані стають лютими та нещадними. Якщо ці метафоричні тварини, які зазвичай уособлюють дві країни з найбільшим населенням у світі, мають хоч щось спільного з ними, то не дивно, що Китай та Індія більше конкурують, ніж співпрацюють.
За десятки років вони «повідкушували» одна в одної по шматочку території. Обоє мають довгий список образ; кожна недолюблює друзів іншої та підозрює іншу в лихих намірах. Інколи, як у короткотривалій війні на кордоні 1962-го, Індія та Китай переходили до прямих сутичок. Інколи вони заявляли про сяку-таку дружбу. Але здебільшого обидва гіганти просто підозріливо стежать один за одним через Гімалаї. І саме тому дводенний «неформальний» саміт їхніх лідерів, який відбувся нещодавно в китайському місті Ухань, різко відрізняється від норми.
Обидві країни називали зустріч між прем’єр-міністром Нарендрою Моді й головою КНР Сі Цзіньпіном (після чотирьох років зростання напруженості) історичним шансом «перезавантажити» відносини на приязнішій основі. Якщо можна вірити оптимістичним словам китайського міністра закордонних справ Ван Ї, китайський дракон та індійський слон «більше не воюватимуть один з одним, а танцюватимуть».
Це було б чудово. У двох країнах мешкає третина населення світу. Обидві мають хороші економічні показники за останні роки, а в Китаю вони просто вражають. Його економіка зараз уп’ятеро більша за індійську, але остання повільно наздоганяє, а її населення в наступному десятиріччі перевищить чисельність китайського. Та хоча їхньому здебільшого мирному суперництву бракує драми, за нього доводиться платити, і не тільки обом найбільшим гравцям, а й широшому регіону.
Замість використовувати свій вплив для заспокоєння хронічної виснажливої ворожнечі між Індією та Пакистаном, наприклад, Китай вирішив підтримувати незмінний альянс із Пакистаном — включно зі щедрою воєнною, економічною та дипломатичною підтримкою — як засіб тиску на Індію. Тож замість вітати амбітну китайську ініціативу «Один пояс — один шлях» як джерело такого необхідного капіталу й інфраструктури для себе та своїх дрібніших сусідів, Індія тримається осторонь і називає це хитрим планом КНР із заманювання довірливих держав-клієнтів у боргову пастку.
Замість отримувати вигоду, зробивши власну територію природним коридором між Китаєм і Заходом, Індія натомість підштовхує Піднебесну до пошуку альтернативних маршрутів. Тож Китай дедалі впевненіше вторгається в те, що Індія вважає своєю традиційною зоною впливу: допомогою і торгівлею в такі країни, як Непал, Мальдіви, Бангладеш і Шрі-Ланка, а флотом в Індійський океан. Це, своєю чергою, заохочує Індію зміцнювати позиції, відступаючи від свого традиційного статусу неприєднання, і шукати міцніших оборонних зв’язків з іншими стратегічними суперниками КНР, як-от Америка, Австралія та Японія. Зрозуміло, що Китай сприймає це як загрозу, тож кільце недовіри лише зміцнюється.

Саміт любові
Ніхто в Делі чи Пекіні не думає, що все можна вирішити одним самітом. «Зміни політики Індії щодо Китаю лише тактичні, а не стратегічні, тому що її традиційний гегемоністський менталітет у стилі холодної війни не змінився», — скептично зауважує китайський науковець Лю Чжун’ї в націоналістичній газеті Global Times. «Це більше схоже на те, ніби хтось натиснув на кнопку «Пауза», а не «Перезавантаження», — підхоплює Дгрува Джайшанкар, делійський аналітик з Інституту Брукінґса. — Щоб відбулися справжні зміни, Китай повинен переосмислити те, як відігравати свою роль однієї з найбільших світових держав». Інакше кажучи, він має перестати залякувати свою сусідку й почати ставитися до неї як до рівної собі.
Проте обидві країни розуміють, що тенденція останніх років до ескалації напруження не вигідна жодній із них. Найгучніший сигнал тривоги прозвучав торік, коли індійські війська заблокували китайську військову інженерну бригаду на високогірному плато Доклам, де сходяться кордони КНР, Індії та її невеличкої союзної держави Бутан. Індія, стривожена близькістю цієї місцевості до коридору Сілігурі — вузької смужки території, що з’єднує основну частину Індії та її вісім найсхідніших штатів (див. мапу), підтримала претензії Бутану на спірні землі. Її збройні сили зайняли позиції та утримували їх 73 дні, доки Китай не відступив. Уряд Моді оголосив про перемогу, але Піднебесна з того часу наростила свій гарнізон у цьому регіоні.
Це протистояння виявило щось більше, ніж просто відносну міць двох держав на далекому кордоні. Швидка ескалація показала небезпеку від невирішення прикордонних проблем і ще раз підкреслила, що (якщо не рахувати Північну Корею) суперечки з Індією та Бутаном залишаються для Китаю єдиними нерозв’язаними питаннями стосовно сухопутного кордону. У минулому обидва великі сусіди натякали, що готові погодитися на найпростіше рішення: визнати фактичним кордоном «лінію контролю», яка тримається з 1962-го. Можливо, для реалізації цього вистачить встановлення особистої довіри між Моді та Сі.
Але це не єдине питання на порядку денному обох лідерів. Серед невирішених проблем між Індією та Китаєм — блокування останнім членства Індії в Групі ядерних постачальників, яка «ліцензує» торгівлю між ядерними державами. А ще відмова КНР дозволити визнати біженців-ісламістів у Пакистані міжнародними терористами. Крім того, Піднебесна (на думку Індії) не хоче зменшити свій величезний торговельний профіцит з Індією. Зі свого боку, китайці давно дратуються через те, що остання надала притулок висланому духовному лідерові Тибету Далай-ламі, а також чинить опір ініціативі «Один пояс — один шлях».
Певною мірою налагодженню діалогу допомогла агресивна позиція президента США Дональда Трампа щодо торгівлі, яка змусила обидві країни задуматися. Сі Цзіньпін і Нарендра Моді, що обидва виступали на Всесвітніх економічних форумах у Давосі (відповідно цього року й торік), на диво співзвучно наголошували на важливості збереження глобального економічного порядку. Якщо цій парі вдасться ще краще усвідомити свої спільні інтереси й завдяки цьому не наступати одне одному на мозолі, то Індія та Китай, можливо, і справді навчаться танцювати.
 
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com

Фільтр
© 2009 АБВС (Академія Безпеки Відкритого Суспільства)