15 грудня 2018 19:16
На головну Контакт Про академію Новини Аналітичні матеріали Події академії Семінари, конференції Інформаційні ресурси Форум
Аналітичні матеріали
Die Welt: Крихкий світ
29.11.2018

Часто згадувана європейська армія — це хороша ідея. Єдине що: мабуть, ніхто не може її реалізувати. Спершу в палкій промові про це говорив президент Франції. Згодом, щоб не відставати, у свій спосіб прокоментувала канцлерка Німеччини. Часи небезпечні, «кінець історії» більше не актуальний, натомість погляди звернені на мінливий світ. Щось має відбуватися, стосовно цього Париж, Берлін та інші європейські столиці дійшли згоди. Але що? Звідки виходить загроза, а звідки безпека та її гарантії? Що буде з рівновагою стримування й розрядки, яка зарекомендувала себе під час холодної війни?
У перших питаннях військового ремесла керувати має державна політика. Це класичний Клаузевіц, який насправді не проповідував війну, але якщо вона була неминуча, то хотів її приборкання. Іншими словами й для сучасності: мета і призначення майбутньої армії Європи мають бути добре продумані. Політики символів недостатньо. Руйнування військової сфери економією досягло кінця, сподівання на кооперативного противника не допоможуть. Обирати кризову ситуацію Європа не може. Вона приходить, наче злодій уночі. Глобалізація, комп’ютеризація, штучний інтелект — ключові слова двозначності. Кібервійна, гібридна війна й цілком звичайна та старомодна сталь проти сталі — складові репертуару, до якого слід приготуватися. «Перетворення апокаліпсиса» — як німецький міністр оборони Франц Йозеф Штраус 60 років тому в пошуку ядерного миру назвав драму нашого часу — аж ніяк не закінчене.
Є серйозні причини, чому впродовж семи десятиліть усі зусилля в напрямку європейської армії — незважаючи на чимало грошей, добру волю й силу думки, що задіяні в цій сфері, — закінчувалися зазвичай ще на ранній стадії. Можна не повторюватися. Щоправда, два роки тому заява канцлерки викликала хвилювання, коли вона в пивному наметі Трудерінґу сказала, що на давніх друзів більше не можна покладатися й треба шукати нових, але яких саме, вона залишила в таємниці. Але це не допоможе вже тому, що атлантична арка і її краї, а отже, і Федеративна Республіка, без проекції сили made in the USА опинилися б у становищі, яке б запрошувало рішучого противника до атаки. «America first» — у зворотному значенні гасло Трампа дійсне й для підопічних на європейських берегах Атлантичного океану, хочемо ми чи ні, Трамп твітить нонсенс чи ні, процвітає ЄС, чи йде назустріч холоду невдоволення.
У часи, коли на Сполучені Штати та їхній захист, гарантований позиціонуванням військ і ядерним стримуванням, більше не можна цілковито покластися, існує стратегічна та моральна потреба в європейській армії. Усі попередні спроби її створення, яких із 1945-го не бракувало, з’являлися або зарано, або запізно.
У будь-якому разі зарано — Європейська оборонна спільнота, якій 1954 року в Assemblee National спільно завадили ґоллісти й комуністи. Після Суецької кризи у 1956 му, коли з Вашингтона надійшло попередження, що гарантії НАТО не поширюються на колоніальні ар’єргардні бої, Франція й Німеччина знайшли відповідь у франко-німецько-італійській ядерній розробці. Але це припинилося, коли Четверта республіка впала через Алжир, а де Ґолль заснував П’яту республіку за принципом стратегічної автономії з національним ядерним арсеналом. Генеральний штаб у Парижі так описував напрямки французької стратегії: скрізь.
Була Єлисейська німецько-французька угода від 1963 го. Але «esprit de defense» Франції й німецький пацифізм, французький сумнів щодо надійності США й німецька залежність від ядерних гарантій НАТО не хотіли поєднуватися. Коли 1967 року де Ґолль забрав своїх солдатів з-під командування американців і з Альянсу, суперечність стала драматичною. Німці думали про Західний Берлін, шляхи сполучення й залізну завісу, французи — про неподільну ядерну зброю і відлякування à la Française. Воно й досі залишається в цій справі останнім словом. Спільна з Німеччиною європейська стратегія виникнути з цього не могла. Стратегічні плани Франції передбачали використання ядерної зброї, тоді як для Африки йшлося про застосування конвенційних сил. Натомість німці, згадує Фолькер Рюе, колишній міністр оборони, навпаки: «Європейський корпус — це не африканський корпус». Але що тоді? Стратегічні дисонанси затьмарили загальноєвропейські інтереси. Міждержавні проекти озброєння не могли змусити до спільних стратегічних орієнтирів.
Після холодної війни настав час кінця історії, «дивіденд миру» для індустріальних демократій виявився таким, що йому не можна було протистояти, за винятком США. Урядам бракувало стратегічної фантазії. Натомість вони дозволяли собі убогі жарти про те, що Німеччину оточують друзі.
11 вересня 2001-го стало символом епохи, але не лише воно. Глобалізація показує своє потворне обличчя. Цифрові технології торують короткі шляхи в невідоме. Ядерна зброя, яка більше не стримується договором про її нерозповсюдження 1960-го і 1970-го, загрожує апокаліпсисом: погрози Північної Кореї Китаю й США виглядають дивними, але це лише на перший погляд. Ядерна зброя — стратегічний зрівнювач першого ґатунку. Пізно помітили займання націоналістичного вогню в країнах і поміж ними, так само як і повернення старої імперії, фантомного болю Росії, поєднаного з гібридною війною й високотехнологічним озброєнням. Тлом стало прагнення Китаю до світового домінування, державна мета не ліберальної демократії, а сталевої дисципліни.
Після холодної війни ніколи не бракувало сигналів, що три десятки років панування безпеки (чи того, що в європейських столицях цим вважають) наближаються до завершення. На Близькому Сході запалала «арабська весна» — і кінця їй не видно. У блідому сяйві цього вогню німецькі дебати про два відсотки валового національного продукту чи навіть менше для військової безпеки дивно не актуальні. Перше й головне — осягнути глобальну кризу, яка охопила світ, і що йдеться про численні загрози, які переплітаються й посилюють одна одну.
Світ став дуже крихким. Тому зараз, як ніколи досі, йому потрібна стратегічна комунікація. Франції й Німеччині в цій ситуації належить вирішальна роль об’єднати для Європи вагу в перемовинах, силу стримування й дипломатію. Але задурно таке не дістається.

Тиждень.юа

Фільтр
© 2009 АБВС (Академія Безпеки Відкритого Суспільства)