07 грудня 2019 23:53
На головну Контакт Про академію Новини Аналітичні матеріали Події академії Семінари, конференції Інформаційні ресурси Форум
Аналітичні матеріали
Між революцією і еволюцією
20.11.2019

В Іраку не вщухають антиурядові протести, перша хвиля яких прокотилася  його територією на початку жовтня.

Іракські служби безпеки й далі продовжують використовувати проти протестувальників бойову зброю. Внаслідок  чого вже загинуло понад 300 осіб, а тисячі людей зазнали поранень. Вогнепальна зброя застосовувалася проти демонстрантів, які влаштовували багатоденний сидячий страйк у центрі нафтової промисловості країни — Басрі, а також в інших місцях на півдні Іраку. Зокрема  в порту Умм-Каср, куди  надходить більша частина необхідних для економіки Іраку зерна, рослинних олій  та цукру.

Учасники протесту опинилися перед вибором: продовжувати протистояння з іракськими силами безпеки, які не мають наміру  відмовлятися від жорстоких методів "умиротворення", — чи  зупинитися, щоб уникнути подальших тяжких втрат. Але складність ситуації полягає в тому, що протестувальники хочуть не тільки зміни влади. Вони вважають, що винен не лише уряд чинного прем'єр-міністра Іраку Аділя Абдул-Махді, а й попередні кабінети. Протестувальники  прагнуть змін в  управлінні державою, прагнуть нових людей у політиці, які будуть розбудовувати країну, а не власний добробут.

У протестувальників  великі запити, бо це молоде покоління вже не пам'ятає часів диктатури Саддама Хусейна. Воно ледве пам'ятає вторгнення в Ірак союзників під керівництвом США і його окупацію. Але  що воно добре пам'ятає —  то це безробіття, неможливість    самореалізації, релігійну дискримінацію й корупцію в уряді. Молодь хоче жити в безпечній і квітучій  країні, де для всіх відкриті однакові можливості. Може здатися, це завеликі запити в нинішній  тяжкій ситуації.  Але протестувальники віддають за них свої життя.

Протестувальники  сповненні рішучості не відступати. Заклики уряду прем'єра Абдул-Махді до спокою, його обіцянки все виправити не спрацьовують. Хоча іракські лідери погодилися, що реформи виборчої системи мають  дати більше шансів молодим людям на участь у політиці  і  зламати монополію на владу політичних партій, які панують у державних інституціях із 2003 року.

Ситуація в Іраку стає дуже небезпечною, бо ця країна стоїть на порозі хаосу й анархії, які здатні перетворити протистояння політичних еліт із народом на громадянську війну. З десятками, якщо не сотнями тисяч жертв серед мирного населення та  мільйонами біженців, які почнуть шукати притулку в Європі.

Багато протестувальників  спрямовували свою лють на Іран, який  після повалення режиму Саддама Хусейна є важливим гравцем на іракських теренах і  має тісні зв'язки з потужними політичними партіями та шиїтським народним ополченням, що  було мобілізоване для боротьби з терористичним угрупованням "Ісламська держава", але тепер нав'язує свою політику іншим.

Суспільство повстало проти іракського політичного класу, який, розподіляючи владу за нібито представницькими принципами, насправді грабує державні ресурси і не надає населенню найосновніших послуг. Крім того, протестувальники не хочуть бачити перетворення Іраку на квазідержаву під іранським протекторатом. Протести проти втручання Тегерану в іракські справи поширилися з Багдаду, де проживає здебільшого шиїтське населення, на всі шиїтські території і святі місця на півдні.

Ірак значною мірою можна вважати батьківщиною шиїтського ісламу. Священні для шиїтів міста Кербела, Наджаф, Кадімія (передмістя  Багдада) і Самарра знаходяться в Іраку, тоді  як Іран на своїй території може похвалитися тільки двома — Кум і Мешхед. Ірак — найважливіше утворення  в шиїтському ісламі, саме тут поховані зять пророка Мухаммеда імам Алі та внук Хусейн.

У Тегерані чітко налаштовані витіснити проамериканськи орієнтованих політиків із керівництва держави  і сподіваються, що з часом шиїтська більшість здобуде владу в Багдаді, що загрожує Іраку в майбутньому стати васальною державою Ірану. На думку експертів, встановлення контролю над Іраком може спровокувати створення ідеальних умов для вибухового відродження джихадизму та поширення безперервного  насильства.

Якщо говорити про проблеми Іраку, то вони розпочалися ще з дня його створення у двадцятих роках минулого століття. Після п'яти століть панування Османської імперії на території Месопотамії у 1921 році кордони цієї держави було довільно накреслено на карті Близького Сходу. При цьому абсолютно не брався до уваги  такий чинник, як спільна національна ідентичність людей, що є громадянами цієї країни.

Хоча  сучасна Іракська держава наближається до століття свого існування, за весь час там так і не було сформовано спільну національну ідентичність, яка б поєднувала шиїтську, сунітську і курдську частини цієї країни. А всі уряди, що поставали в Іраку після 2003 року, намагалися діяти, не враховуючи національних, віросповідних і ментальних відмінностей  його населення.

Включення до Іраку трьох різнорідних компонентів не могло не викликати суперечностей, що базуються  на відсутності національної ідентичності. Тому невдача всіх іракських політичних партій полягала в бажанні побудувати батьківщину для всіх іракців. Цей провал виявився в боротьбі різних ідентичностей, що й провокувало виникнення внутрішніх сектантських конфліктів. Звернення до  правил, на яких засновані Об'єднані Арабські Емірати, залишається можливим рішенням для припинення конфлікту в Іраку, — та цей підхід відкидають  іракські шиїти, хоча ті, хто відкидає такий варіант вирішення проблеми, не в змозі знайти кращу альтернативу, ніж використання досвіду ОАЕ.

Остання інформація, що надходить з Іраку, свідчить, яке  згубне бажання його керівництва закрити проблему, використовуючи прості, проте неефективні рішення. І хоча президент Іраку Бархам Саліх бачить вихід у нових виборах, та їх неможливо буде провести,   доки антиурядові протести не перестануть "трясти" країну.

Кривава криза, що охопила Ірак, є наслідком  нечистої політики, яку проводять інші країни, аби сіяти хаос задля свої короткочасної політичної вигоди. І в цьому зацікавлені не тільки в Тегерані, а й у Москві. Адже Росія — визнаний спеціаліст  зі створення гарячих точок по всьому світу. А ймовірне переростання іракського конфлікту в громадянську війну дає шанс Кремлю переспрямувати  потоки іракських біженців на Європу, щоб потім її шантажувати, виторговуючи потрібні росіянам політичні дивіденди.

Іракські суперечності  виникли не за один день. Вони нагромаджувалися роками, і тепер Ірак опинився за півкроку від "революції молоді". Наслідки якої можуть виявитися непрогнозованими. Адже безробітній молоді втрачати нічого, а бідність перекриває молодим чоловікам можливість узагалі коли-небудь створити сім'ю. Оскільки, за ісламськими законами, майбутній чоловік мусить заплатити чималий викуп батькам нареченої.

Очевидно, що розстріли демонстрантів здатні лише радикалізувати протестні настрої. І тому потрібно шукати інші підходи до переведення конфлікту між владою й народом у русло досягнення компромісних рішень.

Представниця ООН в Іраку Жанін Генніс-Пласхарт зустрілася з шиїтським лідером Іраку Верховним аятолою Алі ас-Сістані у священному для шиїтів місті Наджаф. Метою цієї зустрічі було обговорення низки  можливих реформ, які напередодні запропонувала ООН. Аятола ас-Сістані заявив, що "підтримує проведення серйозних реформ у розумний період часу", проте висловив занепокоєння,   що "політичні сили недостатньо серйозно налаштовані впроваджувати ці реформи".

Тоді як  Ірак перебуває  на роздоріжжі між революцією й еволюцією, досягнути порозуміння між сторонами конфлікту в цій країні можливо лише з допомогою узгоджених дій США та їхніх  західних союзників. Найкраще рішення полягає в терміновому плані допомоги в реконструкції інфраструктури всіх міст   Іраку.

Таким чином можна досягти двох цілей. По-перше, показати громадянам Іраку шлях до еволюційного розвитку та побудови  міст. По-друге, цей план може ефективно спрацювати, залучивши  велику кількість вимушено безробітних  як необхідну робочу силу для будівництва нових шкіл та  лікарень, оскільки діючі дуже перевантажені. У такому разі безробітні вчителі та  випускники вишів могтимуть  знайти собі достойну роботу, а проблема безробіття в Іраку втрачатиме свою гостроту.

Якщо уряд діятиме в інтересах іракського суспільства, то не тільки міністри, депутати, генералітет і вищі державні службовці з високими зарплатами будуть задоволені своїм життям в Іраку. При цьому потрібно припинити нецільове використання державних коштів  для задоволення гіпертрофованих потреб "обраних". Бо клас "власників грошей" в Іраку настільки переконаний у своїй "вищості", що волів би просто не звертати уваги на проблеми пересічних громадян.

По суті, Ірак став заручником жадібності, некомпетентності та безвідповідальності своїх "еліт". Тому, не розірвавши замкнене коло їхньої кругової поруки, змінити щось на краще в цій країні ніколи не вдасться.

Дзеркало тижня

Фільтр
© 2009 АБВС (Академія Безпеки Відкритого Суспільства)