21 жовтня 2020 16:08
На головну Контакт Про академію Новини Аналітичні матеріали Події академії Семінари, конференції Інформаційні ресурси Форум
Аналітичні матеріали
Ворожі партнери
28.12.2019

США і КНР зробили світовій економіці різдвяний подарунок: 13 грудня обидві сторони заявили, що дійшли згоди про врегулювання торговельних суперечок, і це може забезпечити завершення торговельної війни між ними. 

Конфлікт між двома найбільшими економіками світу, які відіграють ключову роль на більшості світових ринків, триває неповні два роки, і він уже дорого коштував не тільки головним фігурантам, а й світу загалом. МВФ оцінює сповільнення зростання світової економіки від протистояння в 0,1%. Але до втрат фондових ринків і торговельних майданчиків слід додати й зрослі політичні ризики: десятки країн звикли підтримувати близькі відносини і з американцями, і з китайцями, отримувати від обох гігантів гроші й технічну допомогу. Конфлікт змушує обирати лише одну сторону і втрачати вигідне партнерство з другою. Зрозуміло, припинення протистояння хотіли в багатьох столицях. 

Питання лише в тому, чи хочуть його завершення у Вашингтоні й Пекіні. Чи  справді нинішній компроміс означає припинення війни? Відповідь на обидва запитання буде негативною.

Спочатку варто розібратися з досягнутими домовленостями. Нинішня угода "першого етапу", як її називають обидві сторони, з'явилася не в грудні: і представники американської адміністрації, і китайські високопоставлені чиновники заявляли про неї ще в жовтні, і хоча наступні два місяці нової інформації про погоджений документ не було, жодна зі сторін не заявляла й про відмову від домовленості. З іншого боку, угода й нині існує лише як попередня домовленість, проєкт, як запевняють офіційні особи, повністю погоджено, але ще не оформлено остаточно. Нібито йдеться про завершення процедури офіційного перекладу й погодження обох текстів англійською і китайською мовами. Саме тому публічно доступного тексту угоди немає, він має з'явитися лише в січні наступного року. І тільки тоді зможемо оцінити, що саме вирішили сторони й наскільки їхній компроміс важливий у широкому контексті протистояння США і КНР.

Ба більше, якщо судити з окремих висловлювань обох сторін, попереду не тільки технічне узгодження перекладів. Так, представник США на переговорах Роберт Лайтхайзер заявив про згоду китайської сторони закупити американської сільськогосподарської продукції на 40 млрд дол., Дональд Трамп казав про 50 млрд, а китайці зовсім відмовилися уточнювати цифри на тих небагатьох офіційних пресконференціях у МЗС і міністерстві торгівлі, що відбулися після появи інформації про угоду. Правда, трохи пізніше американське міністерство торгівлі уточнило, що названа Трампом цифра теж є в угоді й позначає верхню межу китайських закупівель, якої Пекін "постарається" досягти. Але й це поки що залишилося без підтвердження з китайської сторони. Імовірно, що причина — у відсутності точної цифри в нинішньому проміжному варіанті документа, скоріше, є лише якийсь коридор, у якому й доведеться погоджувати точні параметри. 

Та й спектр питань, які, судячи з усього, охоплює угода, досить вузький і не зможе вирішально вплинути на перебіг протистояння. Найбільше уваги приділено сільському господарству. На китайський ринок має повернутися продукція американських фермерів, передусім соя. Також в угоді згадано доступ американського капіталу на китайський фінансовий ринок, питання захисту інтелектуальної власності й регулювання курсу юаня. Загалом, за словами американської сторони, за угодою американський експорт до Китаю має в наступні два роки зрости на 200 млрд дол. У відповідь США обіцяють знизити з 15 до 7,5% тариф на китайські товари загальною вартістю близько 120 млрд дол. (правда, вдвічі більший обсяг китайського імпорту і далі обкладатимуть підвищеними тарифами у 25%). 

Протиріччя очевидні й у тому, як сторони бачать найбільш значущі аспекти угоди. Американці наголошують на значному зростанні американського експорту (майже вдвічі за два роки) і наполягають, що будь-які американські кроки у відповідь будуть лише тоді, коли Вашингтон переконається в готовності Пекіна виконувати домовленості в повному обсязі. Пекін вважає найважливішим готовність США піти на зниження "несправедливих тарифів" і ставить свої дії щодо збільшення американського імпорту в залежність від цього. Також немає жодного підтвердження, що Китай збирається істотно збільшити закупівлі сільськогосподарської продукції у США, йдеться лише про те, що китайська сторона готова закуповувати тільки високоякісні продукти (відсилання до санітарних претензій Пекіна до американської свинини й сої, що озвучувалися ще на світанку торговельного протистояння).

Галузі торгівлі, які охоплює угода, не головні, на них 2017 року (останнього повного торговельного року до початку конфлікту) припадало менше ніж 30 млрд торговельного обороту — на порядок менше від загального обсягу санкцій, оголошеного на початку 2018 року. Так, сторони анонсували "другий етап", на якому має йтися про вагоміші сектори — електротовари, машини, метали тощо. Та тільки коли ці переговори розпочнуться й чим завершаться, нині передбачити не може ніхто. Тож основний масив взаємних претензій поки що залишився недоторканим, і незрозуміло навіть, мають сторони достатнє бажання ним займатися чи ні.

Отже, якщо угода сира, точніше навіть сказати незавершена, навіщо її було оприлюднювати зараз, не чекаючи завершення роботи переговірників? Це може означати лише одне — зроблений американцями крок (а саме адміністрація Трампа розрекламувала угоду першого етапу) мав тактичний характер і був спрямований на розв'язання нагальних саме на цей момент внутрішньополітичних проблем. А та обставина, що американська адміністрація з легкістю принесла такий важливий переговірний процес у жертву поточним політичним інтересам, а з китайської сторони не було заперечень проти кроку американців, підтверджує, що обидві сторони оцінюють досягнуті домовленості невисоко, і надій на те, що вони можуть бути покладені в основу довгострокової угоди, не плекають.

Фактично сторони не уклали мирної угоди в торговельній війні — вони лише пішли на польове перемир'я. Вибір моменту пояснюється просто: 15 грудня американці мали запровадити нові санкції проти китайських товарів — 15% тариф на товари загальною вартістю близько 156 млрд дол. За кроком Вашингтона не забарилися б заходи у відповідь. Просто відмовитися від свого рішення Трамп не міг, особливо на тлі процедури імпічменту та початку передвиборної кампанії. Слабкість президента у стосунках із Китаєм негайно відгукнулася б йому у внутрішній політиці. А от подати відмову від ескалації як дипломатичну перемогу — це для Трампа вигідно і вчасно.

Показово, що жоден з імовірних кандидатів у президенти від Демократичної партії (а гостра боротьба за партійну номінацію триває вже кілька місяців) не піддав сумніву правильність курсу адміністрації Трампа на торговельну війну з Пекіном. За зниження тарифів і відмову від конфронтації не висловилися ні фаворит демократів колишній віцепрезидент Джо Байден, ні умовно ліві Берні Сандерс і Елізабет Воррен. Усі вони, по суті, підтвердили, що в разі перемоги продовжать економічний тиск на КНР.

Американський політичний клас стрімко переучується на протистояння новому супротивникові. Разом з останніми лицарями холодної війни з американської політики йдуть ті, хто вважав Москву головним викликом, а Європу — центральним полем бою для американської політики. Те, як молоді американські політики прагнуть диктувати американську волю Росії, а не шукати з нею компроміси, — не тільки свідчення слабкості останньої, а й підтвердження остаточної зміни порядку денного зовнішньої політики Вашингтона. Протистояння з Москвою відійшло на другий план, а Європа перетворилася на один з багатьох регіонів — важливий, але не вирішальний, той, де для досягнення бажаного результату можна вести бої місцевого значення, не задіюючи всю американську потугу. 

А Китай дедалі більше перетворюється на першорядне завдання — де досягти успіху, граючи в півсили, не можна. І боротьба з Китаєм набуває обрисів глобального проєкту: США протистоять китайській експансії у Південно-Китайському морі й Східному Середземномор'ї, у Центральній Африці й Центральній Америці, на Балканах і в Арктиці. 

Але й Китай не відстає у формуванні нового порядку денного протистояння світових центрів сили. У Пекіні свідомі того, що США взялися за Китай усерйоз, і продовжувати зростати в тіні світової політики — як це намагалися робити китайські керівники з часів Ден Сяопіна — не вийде. Якщо не завдавати ударів у відповідь, Вашингтон переможе неодмінно. Цього особливо наочно вчить досвід пізнього СРСР. Пекін також починає наступати — намагається виштовхнути Вашингтон і з Південно-Східної Азії, і з Центральної, потіснити його на Близькому Сході й у країнах Південної Америки.

На наших очах формується карта протистояння двох великих держав, яка з кожним роком охоплює чимдалі більший простір. Масштаб протистояння потроху наближається до того, що був між США й СРСР у часи холодної війни, а різноплановість протиборства Вашингтона й Пекіна обіцяє перевершити американсько-радянське. Усе ж таки СРСР ніколи не був глобальною силою у світовій торгівлі й тому економічним конкурентом для американців не був — на відміну від нинішнього Китаю.

Торговельна війна США і КНР у сучасному світі — це не ізольована подія, яку можна стримати в рамках свого майданчика — торговельного дисбалансу й недобросовісної конкуренції. Ця торговельна війна є частиною всебічного конфлікту, провісником універсальної війни — якщо не гарячої, то холодної. Саме протистояння США і КНР повертає силі головну роль у міжнародній політиці. Наші проблеми з Росією в глобальному масштабі залишаються дрібними, локальними, й вирішального впливу на міжнародну систему не мають. Зовсім інакше впливає на світ системний конфлікт двох найбільших гравців, у якому ставкою буде світове лідерство. Тут обмеження на застосування сили, по суті, лише одне — повномасштабна війна між двома країнами. Очевидно, що норми й інститути відходитимуть на другий план — і не тільки в конфлікті Вашингтона і Пекіна, а й повсюдно. Адже для зміцнення власних позицій у протистоянні обидві сторони будуть готові на серйозні поступки — насамперед стосовно дотримання норм і вірності принципам. 

Світ уже змінився. І головним конфліктом у ньому стало протистояння США і КНР. Цей конфлікт — на довгі роки, скоріше, навіть десятиліття. І в ньому буде ще не одне перемир'я, подібне до нинішнього. А справжній мирний договір з'явиться дуже нескоро і буде, найімовірніше, капітуляцією однієї зі сторін.

Фільтр
© 2009 АБВС (Академія Безпеки Відкритого Суспільства)