29 жовтня 2020 18:19
На головну Контакт Про академію Новини Аналітичні матеріали Події академії Семінари, конференції Інформаційні ресурси Форум
Аналітичні матеріали
Кривавий четвер для турецької армії
02.03.2020

Події в Сирії кидають новий виклик владі Туреччини. 27 лютого внаслідок авіаційного удару в сирійській провінції Ідліб загинуло щонайменше 33 турецьких військовослужбовців. Ще кілька десятків поранених евакуйовані на турецьку територію. Анкара опинилася перед важкими питаннями — як реагувати на ці події, і в якому напрямі коригувати власну сирійську стратегію?
Інцидент не став випадковістю. Швидше, він — очікуваний результат політики Туреччини, яка поступово дедалі більше втягується в сирійський конфлікт. Посилення турецької військової присутності на території Сирії тривало з самого початку підтриманої РФ операції урядових підрозділів в Ідлібі, спрямованої на відновлення контролю Дамаска над цим повстанським анклавом. В умовах, коли дипломатичні переговори з Москвою не дали результатів, а сирійська арабська армія та її союзники продовжували наступ, президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган вдався до жорсткої риторики. 19 лютого він заявив, що початок на території сусідньої держави нової турецької операції, метою якої є витіснення сил Асада на кордони, встановлені Сочинською угодою 2018 року, — лише справа часу.
Впродовж останнього тижня Анкара перейшла від слів до справи. Активізували свої дії угруповання, яким турецькі військові надають усіляку підтримку. Йдеться, щонайменше, про озброєння бойовиків та ракетно-артилерійські удари по позиціях сил Асада, хоча не слід виключати й пряму участь турецьких спецпризначенців у бойових діях проти режиму. Наразі військова ситуація в регіоні залишається складною. Урядові підрозділи продовжують наступ на південному напрямку, розширивши власну зону контролю. Тим часом вони зазнали невдачі на центральній ділянці фронту, де бойовики в результаті контрнаступу 27 лютого відновили контроль над містом Саракіб. Таким чином вони знову перерізали стратегічно важливу транспортну артерію — трасу М5, яка з'єднує міста Алеппо і Дамаск.
Такий перебіг подій дозволив Ердогану оптимістично заявити, що події в Ідлібі відтепер розвиваються на користь турецької армії. Втім, ця заява прозвучала до повітряного удару, який призвів до масштабних жертв серед турецьких військових. Вони й раніше зазнавали втрат, — принаймні 20 турецьких громадян були офіційно визнані загиблими в Сирії з початку ескалації. Але така ціна залишалася більш-менш прийнятною для Анкари, яка поступово починала повномасштабну військову операцію в сусідній державі. Натомість втрата в одному інциденті більше трьох десятків солдатів вимагала оперативної реакції та жорсткої відплати.
Вище турецьке керівництво ніч із 27 на 28 лютого присвятило вивченню ситуації та визначенню подальшої стратегії. В Анкарі за зачиненими дверима шість годин тривало термінове засідання ради національної безпеки Туреччини. В результаті було узгоджено формат військової відповіді, з якою турки не забарилися. Як і раніше, її ціллю стали лояльні Асаду підрозділи, — саме на сирійську авіацію було покладено відповідальність за атаку. Турецька артилерія та безпілотні літальні апарати завдали масштабних ударів по відомих позиціях сирійських сил. Міністр оборони Туреччини Хулусі Акар повідомив, що внаслідок удару у відповідь режим Асада втратив кілька гелікоптерів і систем протиповітряної оборони, десятки одиниць бронетехніки та артилерійських систем, сотні людей загинули.
Паралельно Анкара звернулася до партнерів по НАТО. На її вимогу для обговорення ситуації в Сирії скликано засідання Північноатлантичної ради. При цьому Туреччина посилається на своє право ініціювати консультації згідно зі статтею 4 Вашингтонської угоди — тобто розглядає останні події як безпосередню загрозу власній безпеці. Генеральний секретар альянсу Єнс Столтенберг уже заявив про солідарність організації з Туреччиною. Він закликав Дамаск і Москву припинити нерозбірливі авіаудари в Ідлібі та висловився про необхідність деескалації ситуації.
Не забули в Анкарі й про Сполучені Штати Америки. Незважаючи на глибоку кризу американо-турецьких відносин, позиція Вашингтону залишається вкрай важливою для Туреччини. Інформування американської сторони про останні події було покладено на прес-секретаря Ердогана Ібрагіма Калина, який провів телефонну розмову з радником президента США з питань національної безпеки Робертом О'Браєном. Реакція Сполучених Штатів загалом виявилася прогнозованою й протурецькою. В заяві Державного департаменту США прозвучала готовність підтримати Анкару в часи кризи. Постійний представник країни в НАТО Кей Гатчісон також повідомляє, що наразі розглядаються різні варіанти надання допомоги турецьким союзникам.
Підтримка багато означає в сучасному світі. Втім, ані НАТО, ані США нині не демонструють бажання перетворити сказане й заявлене на щось більше. Загибель турецьких військових в Ідлібі не підпадає під зобов'язання, визначені статтею 5 Вашингтонської угоди. Відтак, євроатлантичні партнери Туреччини навряд чи відчувають готовність і бажання виходити за рамки загальних декларацій у справі підтримки Анкари. Сполучені Штати останніми роками теж демонстрували незацікавленість сирійською проблемою і бажання перекласти цей тягар на когось іншого. Залишаючи восени 2019 року курдських союзників сам на сам із турецькою операцією "Джерело миру", Вашингтон давав Туреччині своєрідний карт-бланш на вирішення ситуації. Як вона впорається з цим завданням і які проблеми має — другорядне питання для адміністрації Д.Трампа (особливо коли її увага зосереджена на виборчій кампанії).
Але не слід забувати, що в руках Туреччини залишається дійовий засіб для актуалізації сирійської проблеми — якщо не перед усією євроатлантичною спільнотою, то хоча б перед її європейською частиною. Анкара вже давно звинувачувала західних партнерів у недостатній увазі до злочинів режиму Асада. Судячи з останніх подій, вона готова на радикальні дії аби змінити ситуацію. Анонімні джерела повідомляють, що наразі Туреччина перестає протидіяти пересуванню сирійських біженців, які прямують із розшматованої війною країни до Європи. Офіційні турецькі джерела спростовують цю інформацію, та водночас не забувають нагадати, що активізація бойових дій в Ідлібі в будь-якому разі спричинить зростання масштабів міграційного потоку. В таких заявах можна побачити певні ознаки прихованого шантажу з метою тиску на європейських партнерів — натяк, що Європа має активніше виступати проти сирійської влади, яка відповідальна за ескалацію. Зважаючи на актуальність питання біженців для європейських держав та його вплив на внутрішньополітичний порядок денний в декотрих із них, апелювання до цієї проблеми з боку Туреччини справді може мати успіх.
Міжнародна підтримка особливо потрібна Ердогану в умовах загострення протистояння з Російською Федерацією. Саме вона є реальним опонентом Анкари, — адже режим Асада, що втримався виключно завдяки зовнішній допомозі, не розглядається як самостійний і рівноправний гравець. Росія і Туреччина перебувають у складних, неоднозначних відносинах, які через активізацію військових операцій в Ідлібі істотно загострилися. Росія покриває наступ сирійської армії, забезпечуючи його з повітря. Через російську позицію потенціал турецьких збройних сил до активних операцій у Сирії обмежений, — вони залишаються без підтримки власної авіації. І в цих умовах останні інциденти мають розглядатися насамперед у контексті їхнього впливу на характер взаємодії Анкари та Москви.
З приводу цих подій Росія відразу заявила, що не має жодного стосунку до атак проти турецьких військовослужбовців. Тим часом росіяни акцентували, що останні перебували серед бойових порядків незаконних збройних формувань і, відтак були виправданою ціллю для сирійських ВПС. Москва продовжує виступати адвокатом режиму Асада на міжнародній арені, обстоюючи його право ліквідувати останній повстанській анклав в Ідлібі та виступаючи проти будь-яких намагань зупинити наступ сирійської армії. До узбережжя Сирії прямують додаткові російські кораблі, оснащені крилатими ракетами, — демонстративний крок, який ще вчора не привернув би до себе такої уваги. Але сьогодні він сприймається як ще один безпековий виклик, на який Туреччина має реагувати.
Зараз Анкара та Москва продовжують звинувачувати одна одну в недотриманні попередніх домовленостей щодо деескалації. Прихована конфронтація між ними набирає обертів, переростаючи у справжнє збройне протистояння, до якого залучаються не лише найманці та проксі угруповання, а й підрозділи національних збройних сил. Водночас сторони не відмовляються від необхідності продовжувати діалог та консультації, прикладом чого стала телефонна розмова Ердогана й Путіна, що відбулася 28 лютого — вже після загибелі турецьких громадян та удару у відповідь, завданого по силах Асада.
Туреччина все ще уникає агресивних випадів проти Російської Федерації. Зрозуміло, що Москва — як союзник Дамаска — несе відповідальність за загибель турецьких військових. Ця відповідальність може бути і прямою — коли виявиться, що ударів по турецьких позиціях в Ідлібі завдавали саме ПКС РФ. Але турецька влада продовжує покладати всю відповідальність за інциденти на сирійську владу, демонструючи таким чином небажання "спалювати мости" у відносинах із Росією. В інтересах турецького лідера залишати собі поле для маневру, перетворюючи тим часом Асада на своєрідного цапа-відбувайла за втрати, яких зазнала Туреччина. Ердоган не хоче опинитися в глухому куті, до якого веде офіційне визнання російської ролі в подіях, котрі призвели до загибелі десятків турецьких військових.
Чи вдасться йому уникнути такого небажаного сценарію, все ще незрозуміло. Події в Сирії викликали гучну реакцію в турецькому суспільстві, про що свідчать яскраві антиросійські акції. Ердоган не може залишити без належної відповіді загибель такої кількості своїх громадян, — це не лише кидає тінь на репутацію держави, а й суперечить його особистому іміджу сильного лідера. Його прибічники чекають на справжню відплату, спрямовану не лише проти "маріонеток" у Дамаску, а й проти відповідального "ляльковода". Від того, якою буде остаточна реакція Анкари і до якої межі турецька влада готова дійти, великою мірою залежить майбутнє всього регіону.

Дзеркало тижня

Фільтр
© 2009 АБВС (Академія Безпеки Відкритого Суспільства)