03 грудня 2021 15:59
На головну Контакт Про академію Новини Аналітичні матеріали Події академії Семінари, конференції Інформаційні ресурси Форум
Аналітичні матеріали
Трагедія Афганістану: «Талібан» прийшов
17.08.2021

У минулі вихідні центральний уряд Афганістану розсипався без бою, очікуючи на прибуття загонів «Талібану» до столиці країни — Кабула. Колишній президент Ашраф Гані замість того, щоб вирушити до Катару для нового раунду переговорів із представниками «Талібану», які вимагали його відставки, полетів через Узбекистан до Оману, щоб, за його словами, уникнути кровопролиття. Попередній президент країни Хамід Карзай у Кабулі оголосив про створення координаційної ради з передачі влади. Міністр внутрішніх справ колишнього уряду Абдул Мірзаквал пообіцяв за результатами переговорів із Талібаном спокій у Кабулі й мирну передачу влади. Але декілька інших міністрів, а також багато чиновників і представників середнього класу тепер намагаються залишити країну разом із дипломатичним персоналом західних країн. Тим часом представники «Талібану» увійшли до спорожнілого президентського палацу й оголосили про закінчення війни. Вони наразі не проголосили, як обіцяли, Ісламський Емірат Афганістану.

Американські дипломати після інтенсивного знищення документів, що створило апокаліптичний дим над американським посольством у Кабулі, спустили прапор і перемістилися разом із родинами до аеропорту, який охороняють американські війська. Комерційні рейси було зупинено. Почалася масована авіаційна евакуація тих, хто відчуває пряму загрозу. Крім західних дипломатів і чиновників, це також афганці з правом на переїзд до США та союзних країн — їх тисячі. Але тих, хто хотів би, але не може виїхати, в рази більше. В аеропорту Кабула, намагаючись забезпечити мінімальний порядок серед тисяч афганців, які прагнули сісти до літаків, американські військові змушені були відкривати попереджувальний вогонь. США та ще кілька десятків країн зробили узгоджену заяву, закликавши «Талібан» не перешкоджати евакуації з Афганістану тих, хто хоче його залишити, й дотримуватися базових прав людини.

Останнього тижня до рук нової влади практично без бою переходили столиці афганських провінцій, зокрема й північні, де 1990-го «Талібан» так і не зміг установити владу. Після оточення Кабула США змушені були максимально прискорити плани відходу. Президент Джозеф Байден значно збільшив військовий контингент для безпечної евакуації і попередив «Талібан» проти атак на аеропорт. Однак Байден не перервав своєї відпустки, попри те, що евакуація з Кабула почала нагадувати евакуацію з в'єтнамського Сайгону 1975 року — те, що в Білому домі називали неможливим іще зовсім недавно.

Здається дивним, що прискорене виведення менш як трьох тисяч американських військових із Афганістану й припинення авіаційної підтримки урядових сил призвели до такого стрімкого краху центрального уряду. Це радше свідчить про силу американського військового впливу, ніж про його слабкість, якщо вже такими малими силами було можливо забезпечувати підтримку статус-кво. Але військовою присутністю американський вплив в Афганістані не обмежувався. Близько трьох чвертей бюджету країни, яким розпоряджався центральний уряд, формувалися завдяки американській допомозі. Тільки на афганські сили безпеки США витрачали останніми роками до п'яти мільярдів доларів щороку. Це цілком відповідало статусу Афганістану як основного союзника США поза НАТО.

Зниклий за кілька днів уряд забрав із собою в небуття особливі відносини Афганістану зі США. Світ останніми тижнями спостерігав показовий краш-тест ефективності масштабної американської допомоги державі зі слабкими інститутами. Вона виявилася дуже низькою, включаючи військову і економічну складові. Усе трималося на прямій американській військовій присутності, якщо її припинення обрушило все інше. Але початкової мети військового втручання США до Афганістану вже давно досягнуто — бази міжнародної терористичної мережі Аль-Каїди знищено («Талібан» сам собою міжнародною терористичною мережею не є). Джозеф Байден заявив щодо цього, не перериваючи відпустки: «Ще один рік або ще п'ять років військової присутності США не мали б значення, якщо афганські військові не можуть або не хочуть  утримувати свою країну. А нескінченна американська присутність у гущі громадянського конфлікту іншої країни є неприйнятною».

Те, що відбувається, залишає відчуття, що ситуація загалом розвивається за планом, зрозумілим для основних гравців. Адміністрації Дональда Трампа й Джозефа Байдена вели в Катарі тривалі переговори з «Талібаном» і спонсорували переговори між ним і вже переможеним афганським урядом. Паралельно переговори з «Талібаном» вели Росія, Китай, Узбекистан, можливо, деякі інші країни. Угода, підписана в лютому 2020 року між США й «Ісламським Еміратом Афганістану, відомим як Талібан», була про те, що у встановлений термін 9,5 тисячі військ міжнародної коаліції (з яких на долю США припадала менш як половина) підуть із Афганістану, а «Талібан» не надаватиме території країни для операцій сил, ворожих американським інтересам. І якщо «Талібан» сформує коаліційний уряд Афганістану, який дотримуватиметься міжнародних норм, США пообіцяли його визнати і зняти з нього санкції. Джозеф Байден лише змінив терміни, погоджені Дональдом Трампом, але залишив у силі суть угоди.

Виявилося, що, крім «Талібану», в Афганістані немає сил, готових правити без гарантованої міжнародної допомоги. Це, як можна припустити, стало для США несподіванкою: репортажі з місця подій нагадують фінальні кадри «в'єтнамської ганьби». Але навряд чи ці кадри здатні приховати стратегічний план, що цілком відповідає американським інтересам, якщо залишити осторонь моральні аспекти. США знімуть із себе непотрібні зобов'язання. Але Китай і Росія не віднайдуть з огляду на це нових можливостей, лише одержать нові проблеми. Афганський уряд, хоч би яким він був, змушений буде шукати міжнародного визнання й розв’язувати економічні проблеми, які неможливо вирішити без західної участі. «Талібан» міг би розраховувати на гроші Китаю, якби той не побачив на американському прикладі, чим закінчується масована безоплатна допомога владі в Кабулі. Щодо звичних для Китаю пов'язаних кредитів, то навряд чи це те, що потрібно «Талібану». У нього є зв'язки з Катаром, і там достатньо грошей. Але ці зв'язки закривають перспективи допомоги «Талібану» з боку багатих і успішних Саудівської Аравії, Кувейту й ОАЕ (саудівське посольство евакуюється з Кабула так само, як і західні).

Тіньовим бенефіціаром можна було б уважати Пакистан, але й він стикнеться з проблемами. «Талібан» було створено багато в чому за пакистанської підтримки, і він досі перебуває під значним пакистанським впливом. Цілі Пакистану були локальними — викорінити пуштунський сепаратизм усередині країни й не допустити посилення впливу Індії в Афганістані. Ці цілі після перемоги «Талібану» здебільшого досягнуто. Але водночас Пакистан є основним союзником США поза НАТО та надає бази для американської військової логістики й операцій в Афганістані. Пакистан навчився користуватися своїм статусом багато краще за Афганістан. Але вихід США з регіону може зробити «Талібан» небезпечним і для свого історичного спонсора.

На понеділок, на запит Естонії й Норвегії, призначено засідання Ради Безпеки ООН щодо ситуації в Афганістані. Генеральний секретар ООН має виголосити доповідь. Але навряд чи на цьому етапі можна запропонувати щось більше, ніж продовжувати стежити за ситуацією. Прем'єр Великої Британії Борис Джонсон висловив наразі єдине практичне міркування. Воно полягає в тому, що провідні країни мають узгодити такий підхід, щоб не визнавати нову владу в Афганістані без надійних зобов'язань з її боку дотримуватися міжнародних норм, зокрема прав людини. Із цим цілком можуть погодитися інші члени Ради Безпеки ООН.

За кадром realpolitik залишаються моральні питання припинення багаторічних спроб США побудувати в Афганістані сучасну державу. Можна погодитися з тим, що повалений уряд не заслуговував на подальше під’єднання до міжнародного «апарату штучного дихання». Але доля афганців, які повірили в цінності західної цивілізації, є сумною в умовах шаріату. Їм пощастить, якщо внутрішній устрій Афганістану виявиться на рівні Пакистану. Але й це є проблематичним. Афганістан цілком може повернутися до практики управління, неприйнятної не лише для західних, а й для сучасних економічно успішних ісламських країн.

Найближчими днями США мають намір вивезти з Афганістану так званих уразливих жителів країни, безпосередньо пов'язаних із американською присутністю, що завершується. Таких — близько десяти тисяч. Аналогічну евакуацію в менших масштабах готують союзники США. Талібан навряд чи наважиться перешкоджати цьому. Але в Афганістані проживає 38 мільйонів людей. Кількість тих, хто повірив у західні цінності, ймовірно, є невеликою у відсотковому відношенні, але в абсолютних числах їх можуть бути сотні тисяч і навіть мільйони. За 20 років американської операції виросло нове покоління. Можна сказати, що ці люди обманулися у своєму розумінні американських зобов'язань, і ніхто їх свідомо не обманював. Але для трагічності цієї ситуації достатньо вже того, що ці люди довірилися західним цінностям.

США готові були будувати в Афганістані некорумповану демократичну державу, вільну від «Талібану». Але США не готові були робити це за всяку ціну нескінченно довго. Дональд Трамп спробував побудувати компромісну державність за участю «Талібану». Джозеф Байден цю спробу продовжив. Але зрештою владу в Афганістані просто передали тим, із ким США довго воювали. Цього не хотіли, але так вийшло. Тепер у інших регіонах, де є підвищені американські інтереси, намагаючись висувати вимоги, США доведеться пояснювати, що «афганський пацієнт» був безнадійний. Це теж realpolitik.

"Дзеркало тижня"

Фільтр
© 2009 АБВС (Академія Безпеки Відкритого Суспільства)