03 липня 2022 7:50
На головну Контакт Про академію Новини Аналітичні матеріали Події академії Семінари, конференції Інформаційні ресурси Форум
Аналітичні матеріали
Проблемні аспекти сучасних стратегій протидії тероризму
14.12.2011

Непоодинокі терористичні акти практично по всьому світі теророґенність соціальних процесів характеризують як стабільно прогресуючу, відповідно, ефективність створеної глобальної системи протидії тероризму – як слабку.
Якщо оцінювати ефективність антитерористичних кампаній по співвідношенню витрат до результатів - результат буде жалюгідний. Відсутність прогресивних механізмів активної протидії тероризму, ефективних способів викорінювання його джерел указує на певну кризу існуючих зовнішніх і внутрішніх політичних стратегій боротьби із цією загрозою.
Взагалі, вироблення й реалізація ефективної стратегії боротьби зі злочинністю – справа, якою займалися всі держави не одну сотню років, але помітних результатів так і не досягли.
В історичному плані основна стратегія була проста: злочинців треба винищувати, а населення цим фактом лякати. Інквізиція була офіційно введена в ХІІІ ст. (хоча відомо, що практично із часу виникнення християнства діяли "священні трибунали"). Аж до XІХ ст. інквізиція знищила близько 1 млн людей. Тільки в одній Іспанії 30 тис. згоріло на багаттях. Як ми знаємо, це були здебільшого  хворі люди, але тоді не вдавалися у такі "тонкості", а огульному знищенню "єретиків" давалося теоретичне обґрунтування. Приведу слова святого Августина, що говорив: "Єретики вбивають душі людей, у той час як влада піддає катуванню тільки їх тіла. Покарання єресі - акт любові..." [1] . Таку ж приблизно стратегію було обрано радянською владою для боротьби з непокірними, в тому числі й під час боротьби з українськими націоналістами. Хоча за тих часів це мало іншу назву. Зараз любов до іракського народу дозволяє американцям знищувати цілі міста. Іншим прикладом «любові» можна вважати переселення за часів СРСР 11 народів або понад 4 мільйонів людей. А скільки цивільного населення було змушено покинути місця постійного проживання у Іраку, Чечні та Афганістані? Ключовими структурами у боротьбі з міжнародним тероризмом вважають ООН і Раду Безпеки ООН [2] .  Саме ООН є тим єдиним центром, що має повноваження на застосування військових заходів. Прийняття ООН у вересні 2006 року Глобальної контртерористичної стратегії формально піднімає проблему тероризму на рівень глобальної. Оскільки цей документ прийнято у формі Резолюції, де додатком виступає План дій з зазначеними заходами ідеологічного і практичного характеру, це можна сприймати як своєрідний взірець алгоритму соціального управління, акт глобального менеджменту. Безперечно, це спроба застосувати комплексний підхід до визначення шляхів боротьби з тероризмом, ефективність протидії якому на нинішньому етапі не викликає оптимізму. Адже роль ООН як нейтрального органу, що має врегульовувати нові й застарілі регіональні конфлікти, всупереч очікуванням, не посилюється. Піддається, зокрема, критиці механізм застосування організацією санкцій [3] . Критики звертають увагу, наприклад, на той факт, що через санкції, застосовані проти режиму С. Хусейна з ініціативи США, в Іраку за десять років, що передували американській окупації, померло від голоду понад мільйон людей [4] . За час окупації [5]  втрати військ США в Іракській війні (станом на 17 листопада 2009 р.) оцінювалися в  4365 загиблих,  31571 поранених (тільки бойові поранення), тоді як інші військові контингенти коаліції з 21-ї країни втратили 317 військовослужбовців, зокрема Великобританія – 179 [6] . Втрати іракського цивільного населення під час війни невідомі і не можуть бути підраховані з достатньою точністю. Опубліковані оцінки різняться, як правило, на сотні тисяч загиблих. Найбільша цифра названа фірмою Opinion Research Business у серпні 2007 року – 733158 до 1446063 мирних іракців. У січні 2008 року ці цифри були скореговані на підставі додаткових даних і становили від 946000 до 1120000 загиблих [7] . За підрахунками проекту Iraq Body Count, станом на 12 грудня 2008 року в Іраку загинуло від 89612 до 97840 мирних жителів. Хоча ця цифра є дуже заниженою, тому що заснована виключно на повідомленнях засобів масової інформації. У свою чергу втрати повстанських і терористичних угруповань до осені 2007 року оцінювалися американським командуванням у понад 19000 [8] .
Вражає відсутність наукового супроводу подібних рішень, теоретико-правового аналізу, вивчення теоретичних засад теророґенності, моделювання наслідків та т.п.
Стратегії боротьби зі злочинністю у традиційному розумінні  будуються або на нейтралізації (ізоляції від суспільства або знищенні, в залежності від ступеню важкості скоєного чи соціальної небезпеки), або на усуненні умов, сприятливих здійсненню злочинів, що знижує ступінь соціальної віктимності. Це, насамперед, соціально-економічні заходи, а також політико-правові, моральні й культурно-освітні. Немає необхідності їх усі тут докладно розглядати, вони, загалом, відомі й зводяться до комплексу соціально-економічних та політико-правових заходів в області моральності й культури.
Сучасна стратегія нейтралізації злочинців має арсенал засобів, включаючи фізичне знищення, ізоляцію від суспільства й відсторонення від активного життя у вигляді позбавлення волі, інтернування, депортування.
Сучасні військові доктрини передбачають використання військ для припинення злочинів. В історичній практиці регулярні війська застосовувалися усередині країни не так вже й рідко. Згадаємо про повстання Разіна, Пугачова, Болотникова й інших - війська використалися в боротьбі з тими, кого влада визнавала злочинцями. У Чечні, Іраку, як і колись в Західній Україні, боротьба зі злочинними формуваннями теж відбувається за допомогою армії. Зазначу, наші діди змогли перемогти фашизм за п’ять років, антитерористична кампанія у Чечні триває вдвічі довше, війна з українськими націоналістами на Західній України тривала майже півстоліття та закінчилася поразкою влади. Мабуть, є причини таких поразок. І, на мій погляд, вони не в участі іноземних найманців, а у відношенні більшості населення до дій опозиційно налаштованих груп: якщо населення підтримує їх, то влада приречена. Тільки треба бути впевненим, що така підтримка є відвертою та сформована внаслідок природних історико-цивілізаційних процесів, а не є результатом зовнішнього впливу маніпулятивних технологій.
Тероризм істотно відрізняється від злочинності у традиційному її розумінні. Специфіка його полягає у тому, що основним мотивом тероризму є боротьба із системою, генеруючою алгоритм соціального керування, у т.ч. і правове поле. Стратегії боротьби з тероризмом повинні відрізнятися від загальноприйнятих стратегій боротьби зі злочинністю хоча б тому, що злочинці, як правило, викликають негативне ставлення більшості суспільств, на тілі якого вони паразитують. Тоді як терористи найчастіше знаходять негласну підтримку серед певної частини цивільного населення, що розділяє їх погляди й принципи. У випадку, якщо діяльність терористичних груп підтримується й розуміється, стратегія знищення або ізоляції опозиційно налаштованих елементів, терористичних груп та течій не має сенсу, оскільки ніколи неможливо встановити їх прихильників і послідовників. Саме тому доцільно перед застосуванням спочатку змоделювати реакцію різних соціальних систем на ту чи іншу стратегію боротьби з ними, в іншому випадку результат може бути зворотній.
Проблема пошуку оптимального управління соціальними процесами існувала протягом  усієї історії розвитку цивілізованого суспільства. Тероризм, як і протидія йому, - специфічний соціальний процес, що має на меті переконати з використанням насильства певну частину цивільного суспільства, як правило, меншу але більш прогресивну чи соціально активну, у правильності алгоритму соціального управління (генеральної стратегії), обраного більшістю чи навпаки. Генеральна стратегія може бути помилковою чи побудованою на оманах, однак підтримуваною більшістю, та може панувати в суспільстві протягом  конкретного історичного періоду, як це було зі стратегією побудови світлого комуністичного майбутнього чи німецького націонал-фашизму. Успіх тероризму як генеруючої стратегії соціального управління, так само як і тієї чи іншої стратегії боротьби з тероризмом, в остаточному підсумку визначає наскільки дана стратегія підтримується загальною масою цивільного населення.
Тероризм являє собою складне, багатомірне явище. Крім правових, він торкається цілого ряду інших проблем - психологічних, історичних, технологічних й т.п. Все це є причиною того, що світовому співтовариству дотепер  не вдалося виробити оптимальну стратегію боротьби з ним. Саме цей факт й обумовлює необхідність більш детального аналізу стратегій боротьби з тероризмом, їх позиціонування в свідомості цивільного населення, в інтересах якого ця боротьба ведеться.
Отже, сьогодні існує щонайменше три концептуальні стратегії боротьби з тероризмом:
власне насильницьке протиборство в контексті боротьби за існування, результатом  якої  є загибель найменш пристосованих до даних умов життя індивідуумів (соціальних груп і систем) та виживання більш пристосованих, тобто певні еволюційні процеси;
боротьба як знищення супротивника (класового, економічного, тощо) або ворога в ході воєнних дій і таємних операцій чи превентивне забезпечення неможливості його повноцінного функціонування, т.зв. інформаційна чи "безкровна" боротьба;
 як гіпотетичний можна розглядати варіант гуманної війни з тероризмом, коли нейтралізація теророгенності проходить через недопущення теророгенних факторів, шляхом домовленостей і взаємних поступок.  
Перші дві стратегії втратили свої позиції, у всякому разі в практиці боротьби з міжнародним тероризмом,  підтвердивши свою неефективність і не цивілізованість. Я вважаю, що перспективними є стратегії боротьби з тероризмом, в основі яких відсутні ознаки фізичного насильства, а основний акцент робиться на розумний компроміс, що враховує інтереси конфліктуючих сторін. Дотримання їх дозволяє суспільству чи соціальній системі визначити оптимальний алгоритм соціального управління, при якому тероризм неможливий як у сьогоденні, так і в майбутньому.
Питання попередження і профілактики злочинності мають велике значення у протидії їй і тероризмові та становлять інтерес для владних структур усіх держав, незалежно від їх устрою й типу суспільства.
На пріоритетності попередження злочинності перед каральною політикою держави наголошував ще Платон у IV ст. до н. е. Ця думка дістала правову аргументацію у працях юристів класичної школи кримінального права у XVIII ст., які заклали основу нової політики в боротьбі зі злочинністю. Сутність цієї політики полягає у такій формулі: „Мудрий законодавець попередить злочин, щоб не бути змушеним карати за нього”. Цей лозунг фактично відображає значення моніторингу тероризму в нашому розумінні – мудрий керманич скоріш усуне передумови терористичної діяльності через конформні реформи, ніж допустить соціальний конфлікт, який може коштувати йому власне влади, а народові – спокою та безпеки.
Нині, на  початку 21 століття,  людство  впритул зіштовхнулося з найгострішими проблемами сучасності, деякі з яких загрожують самому  існуванню  цивілізації  і,  навіть, життю на планеті. Тероризм доволі часто відносять саме до проблем. З цим не можна не погодитися, оскільки розквіт тероризму  хронологічно припадає на період початку процесів світової глобалізації та формування системи глобального управління, який за своєю природою є політичним і стратегічним менеджментом. До його функцій належать вироблення та реалізація найбільш загальних всесвітніх стратегічних рішень. Сучасні центри глобального менеджменту інтенсивно й послідовно створюють відповідну інфраструктуру, здатну завдяки застосуванню новітніх технологій, у тому числі гуманітарних та соціальних, контролювати свідомість і сумлінну поведінку людей. Паралельно цьому завершується реконструкція глобальних структур, спроможних впливати на рішення уряду будь-якої країни, в тому числі й США [9] .
Можна констатувати, що на сьогоднішній день вперше сформована серйозна правова основа протидії тероризму. Вона складається з 12 універсальних конвенцій ООН з питань боротьби з тероризмом і окремих регіональних угод в рамках Ради Європи, Шанхайської організації співробітництва та Співдружності Незалежних Держав, національного законодавства провідних країн світу, а також угод міжвідомчого характеру.
П'ять основних пунктів стратегії ООН (на думку колишнього Генерального секретаря ООН Кофі Аннана):
Необхідно переконати групи незадоволених відмовитися від використання тероризму як тактичного засобу домогтися справедливості. Для цього необхідно узаконити положення про те, що право на опір не може включати право на навмисне вбивство або заподіяння каліцтв цивільним особам.
Необхідно позбавити терористів коштів, створити перешкоди для поїздок, фінансової підтримки, придбання ядерних та інших небезпечних матеріалів.
Необхідно утримувати держави від надання підтримки терористичним групам. Для цього треба посилити санкції щодо держав, які вкривають терористів або надають їм допомогу.
Для запобігання тероризму необхідно сприяти країнам у зміцненні їх державницького потенціалу. З цією метою треба сприяти зміцненню законності і правопорядку в слаборозвинених країнах, створенню в них професійної поліції і служб безпеки.
Захист прав людини та законності. Так постійною турботою всіх держав має стати захист прав людини як найважливішого елементу боротьби з тероризмом.
У відповідь на результати вересневого Саміту ООН 2005 року, Генеральний секретар ООН вніс зміни в план Контртерористичної стратегії. 2 травня 2006 р. на пленарному засіданні Генеральної Асамблеї він представив на розгляд доповідь: «Єдність у боротьбі з тероризмом: рекомендації щодо Глобальної контртерористичної стратегії». Ці рекомендації доповнили і удосконалили кожен з п'яти стратегічних пунктів, деталізувавши діяльності Організації Об'єднаних Націй і запропонувавши заходи щодо поліпшення її роботи. У доповіді визначені практичні шляхи надання допомоги Організацією Об'єднаних Націй державам-членам у поліпшенні індивідуальних і колективних можливостей у боротьбі з тероризмом .
Світове співтовариство на рівні Організації Об’єднаних Націй (ООН) відпрацювало порядок протидії тероризмові, наведений у вичерпному переліку регламентуючих документів, найбільш вагомим з яких є Глобальна контртерористична стратегія, прийнята резолюцією 60/288 Генеральної Асамблеї від 8 вересня 2006 року . Її сутність зводиться до визначення:
1. Заходів з усунення умов, що сприяють поширенню тероризму. Їх сутність зводиться до спрямованості на усунення умов, сприятливих поширенню тероризму. У тому числі, включаючи тривалі неврегульовані конфлікти, дегуманізацію жертв тероризму у всіх його формах і проявах, відсутність правопорядку і порушення прав людини, етнічну, національну та релігійну дискримінацію, політичну ізоляцію, соціально-економічну маргіналізацію і відсутність гарного правління. Хоча не обмежуючись лише цим і визнаючи, що жодна з цих умов не може служити виправданням або обґрунтуванням актів тероризму.
2. Заходів щодо запобігання тероризму і боротьби з ним. Зокрема, позбавлення терористів засобів для здійснення нападів.
3. Заходів зміцнення потенціалу держав щодо запобігання тероризму і боротьби з ним, посилення ролі Організації Об'єднаних Націй у цій галузі.
4. Заходи щодо забезпечення загальної поваги прав людини і верховенства права, в якості фундаментальної основи для боротьби з тероризмом з акцентом на забезпеченні того, щоб будь-які заходи держави, що вживаються з метою боротьби з тероризмом, відповідали зобов'язанням держав з міжнародного права, зокрема дотримання прав людини, біженського та міжнародного гуманітарного права.
Для ефективної боротьби з тероризмом потрібні спільні зусилля всього світового співтовариства, координація колективних дій на глобальному, регіональному та національному рівнях. 39-я сесія Генеральної Асамблеї ООН в 1984 р. прийняла спеціальну Резолюцію «Про неприпустимість політики державного тероризму та будь-яких дій держав, спрямованих на підрив суспільно-політичного ладу в інших суверенних державах». У подальшому на порядок денний сесії Асамблеї неодноразово виносилося обговорення цих питань. Незважаючи на значні зусилля, що вживаються світовим співтовариством, міжнародний тероризм рік за роком стає все більш поширеним, організованим і витонченим. Основне навантаження в боротьбі з ним лягає на держави - члени ООН.
У зазначених документах не йдеться про глибинні соціальні причини тероризму – насамперед передумови соціальних конфліктів. Наголос ставиться на терористичну діяльність як факт, що відбувся і потребує реалізації контртерористичних планів.
Пункт 24  Глобальної контртерористичної стратегії, прийнятої резолюцією 66/288 Генеральної Асамблеї від 15 квітня 2011 року [12] , закликає держави-члени Організації Об'єднаних Націй виявляти причини виникнення та поширення тероризму з метою їх усунення [13] . Це вже само по собі легалізує впровадження моніторингу тероризму як превентивної технології та складової Глобальної контртерористичної стратегії. За ініціативою Росії на 57-й та 58-й сесіях Генеральної Асамблеї ООН були прийняті резолюції про розробку під егідою ООН глобальної політики протидії сучасним викликам і загрозам тероризму. У них намічені конкретні орієнтири просування міжнародного співтовариства до нової моделі безпеки, адекватної характеру глобальних викликів XXI ст. 
У зазначених документах акцент робиться на терористичну діяльність як факт, що відбувся і вимагає реалізації контртерористичних планів з застосуванням сили. Тоді як недостатньо уваги приділяється технологіям превентивної нейтралізації соціальних конфліктів, які виступають глибинними, соціальними причинами тероризму. Для ліквідації даної невідповідності та в контексті вимог Глобальної контртерористичної стратегії, яка закликає держави-члени ООН виявляти причини виникнення і поширення тероризму з метою їх усунення, можуть бути сформульовані ініціативні пропозиції до Глобальної контртерористичної стратегії, спрямовані на її вдосконалення в контексті пошуку оптимальних технологій попередження та профілактики тероризму. Зокрема, на мою думку, вдосконалення можливе за умови врахування наступних тез:
Успіх у боротьбі з тероризмом неможливий без глибокого наукового дослідження тероризму як соціального процесу. Потрібні додаткові зусилля з розвитку та вдосконалення теророґенезу як науково-методологічної основи глобальних антитерористичних технологій, теоретичних основ і елементів моніторингу тероризму, системи наукової підтримки та позиціонування прийнятих ООН стратегій і норм національного та міжнародного права у боротьбі з тероризмом на основі результатів моніторингу та прогнозування теророґенності складних соціальних систем. При цьому, теророґенез або сукупність історичних, соціально-політичних, юридичних, кримінологічних та інших процесів, що відбуваються в суспільстві, визначають походження й історико-еволюційне формування теророґенності соціальних систем, тобто схильності до застосування при вирішенні соціальних конфліктів тактики тероризму.
Виходячи з філософської сутності тероризму і тез про взаємозалежність і неподільність таких його діалектично-протилежних складових соціальних процесів, як терор і терористична діяльність, необхідно враховувати дії влади з формування алгоритму соціального управління. Так як недосконалість такого алгоритму формує умови для терористичної діяльності, необхідно на рівні Контртерористичної стратегії розділити завдання боротьби та протидії тероризму, включивши в останні функції контролю над формуванням алгоритмів соціального управління в соціальних системах. Подібний контроль неможливий у рамках певної соціальної системи, його реалізація можлива лише на рівні системи вищого порядку. Таку місію в сучасному світі повинна виконувати ООН в рамках спеціальних моніторингових програм. Центральна роль в об'єднанні зусиль світового співтовариства у протидії тероризму має і надалі належати ООН та її спеціалізованим установам. Саме вони здатні у співпраці з міжнародними та регіональними державними та громадськими організаціями виробити і реалізувати нові технології протидії тероризму, побудовані на пріоритетах попередження тероризму перед каральними кампаніями. Академія готова до публічного обговорення розроблюваних нами соціально-інформаційних технологій протидії тероризму. Їх суть зводиться до елементарного - простіше усунути передумови терористичної діяльності через конформні реформи і своєчасну корекцію алгоритму соціального управління, ніж нейтралізувати соціальний конфлікт, який може коштувати стабільності влади, а народу - спокою і безпеки.
Відповідне значення в процесі позиціонування стратегій боротьби з тероризмом мають відіграти науково обґрунтовані теорії теророґенезу та організація моніторингу тероризму як інформаційної технології. Орієнтація стратегій, орієнтованих на фізичне припинення терористичних актів, має постійно вдосконалюватися та  переймати світовий досвід, але потрібно чітко розмежувати стратегії боротьби з терористичною діяльністю і стратегії боротьби із тероризмом. Певну увагу слід приділяти реалізації моніторингових систем, спрямованих на оптимізацію соціального управління із залученням громадських  інститутів та використанням новітніх інформаційних технологій.
Особливе місце має приділятися оптимізації правового поля, удосконаленню нормативно-правових механізмів соціальної корекції з метою оптимальної протидії тероризму як соціальному процесу. У даний час в процесі організації протидії тероризму використовуються, в основному, технології інформаційного забезпечення, засновані на реалізації закону про оперативно-розшукову діяльність (тобто по факту підготовки або проведення терористичного акту). Впровадження технологій моніторингу тероризму, тобто перенос центра ваги на виявлення і нейтралізацію соціальних факторів, що сприяють прояву терористичних устремлінь, дозволить значно знизити теророґенність суспільства.
Боротьбу з тероризмом варто розглядати як контрольований, свідомий процес, у результаті якого з'являються добре продумані, детально розроблені, ще до початку формальної реалізації, стратегії. Позиціонування стратегій боротьби з тероризмом піднімає роль планування спеціальних заходів щодо протидії і профілактики тероризму на більш  високий рівень. При цьому стратегії протидії мають саме вироблятися з застосуванням аналітичної складової, а не обиратися з вже наявних.

Рижов Ігор Миколайович
кандидат юридичних наук, доцент

Література
1. Кудрявцев В.Н., Стратегии борьбы с преступностью, Юристъ - 2003, 349 стр.
2. Правові основи протидії тероризму закладено 13 універсальними конвенціями ООН, а також резолюціями Ради Безпеки № 1267 (1999 р.), № 1373 (2001 р.), № 1540 (2004 р.), № 1566 (2004 р.) та № 1624 (2005 р.).
3. http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=69&c=1601
4. United Nations Cronicle. New York, 2000, № 3, р. 59.
5. з 20 березня 2003 по даний час
6. http://www.defenselink.mil/news/casualty.pdf
7. http://www.opinion.co.uk/Newsroom_details.aspx?NewsId=88
8. http://ru.wikipedia.org/wiki/Война_в_Ираке
9. Вебер А.Б. Быть или не быть... Глобальное управление как мировая проблема // МЭ и МО. 1993. № 4. С. 16.
10. http://www.un.org/russian/terrorism/strategy_resolution.shtml
11. http://www.un.org/russian/terrorism/strategy_resolution.shtml
12. http://www.un.org/russian/terrorism/strategy_resolution.shtml
13. http://www.modelun.ru/resolutions/resolution_GA.pdf

Фільтр
© 2009 АБВС (Академія Безпеки Відкритого Суспільства)